Відомо, що в період навчання в колегіумі у колегіантів проявляються і активно розвиваються різноманітні схильності, здібності, таланти. Швидко мінливі умови сучасного суспільства, величезний потік інформації створюють серйозні труднощі для формування повноцінної особистості. Тому найважливішою умовою виживання і продуктивної діяльності індивіда в інформаційному світі буде оволодіння методом наукового пізнання світу або так званого дослідницького стилю мислення. Виховання і навчання учнів в даний час пов’язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях, схильних до нестандартного мислення і поведінки.

Сучасний рівень розвитку освіти передбачає послідовний процес розвитку особистості, спрямований на формування системи науково-практичних знань і умінь, установок, ціннісних орієнтацій, які могли б дозволити школяреві активно функціонувати в якості повноправного члена суспільства, громадянина своєї країни, найбільш ефективно використовуючи і розкриваючи свій потенціал. Саме тому основними завданнями сьогоднішнього освіти є розвиток творчих здібностей учнів, підготовка їх до різних видів діяльності, вироблення адекватного ставлення до навколишньої дійсності, до самостійного життя.
Метою організації науково – дослідної роботи колегіантів в колегіумі є формування освіченої, гармонійно розвиненої креативної особистості, здатної видобувати і застосовувати свої знання самостійно.
Основними завданнями науково – дослідної діяльності є:

– виховання цілеспрямованості та системності в навчальній діяльності;

– розвиток творчих здібностей колегіантів і вироблення у них навичок дослідження;

– формування аналітичного і критичного абстрактного мислення колегіантів у процесі творчого пошуку та виконання навчальних досліджень;
– розвиток самостійності при роботі зі спеціальною і науковою літературою при виконанні теоретичних та емпіричних досліджень;
– розвиток здатності формувати власну точку зору і вміння відстоювати її;

– розвиток вміння безпосереднього спілкування з аудиторією, беручи участь у публічних заходах;
– формування почуття відповідальності за доручену справу;

– виховання впевненості в собі, свідомості значущості виконуваної роботи.

Залучаючи колегіантів до науково – дослідної роботи, необхідно так організувати послідовність оволодіння ними знаннями і уміннями, щоб, з одного боку, не «паралізувати» цю здатність у учня занадто складними завданнями, а з іншого боку, не «приземлити» її занадто простими. Важливо також, орієнтуючись на середній рівень знань, дати колегіантам повніше використовувати і розвивати свої нахили та здібності. Виникає закономірне питання, чи бажають самі колегіанты цього розвитку і виховання? Як показує практика, у навчальних закладах відзначається тенденція до зниження або навіть втрати мотивації навчання. У нинішнього покоління є безліч цікавих, цікавих справ крім навчання.

 

Тільки створення мотивації та творчий підхід до процесу отримання знань, сприяє становленню науково – дослідної роботи в колегіумі.

Любити науку, займатися однією з її галузей – це одна сторона. А плекати любов до наукових досліджень, демонструвати – як це цікаво і захоплююче, шукати щось нове, вчити азам наукової роботи – це зовсім інше. Як правило, з науковою роботою, з методами наукового пізнання молодий чоловік знайомиться в період навчання у вищій школі. Але в цей період перед нами зовсім або майже сформована особистість, яка свідомо займається тим, що можливо буде основою його професійної діяльності. Займатися науковою роботою в стінах колегіуму не просто. Справа в тому, що колегіанту доводиться не тільки власне вчитися, але ще й соціалізуватися. Тобто замість одного виду діяльності, що вимагає уваги, посидючості, терпіння, ще виконувати й іншу, – вчитися, жити і спілкуватися всередині соціальної групи, вчитися розуміти інших людей і співвідносити свої бажання зі своїми можливостями.
У процесі роботи над дослідженням, проектом формуються такі якості, як організованість, здатність розумно планувати і впорядковувати хід своєї діяльності, дисциплінованість. Колегіант повинен свідомо підкорятися певним нормам поведінки в процесі дослідницької роботи. Крім того необхідно виробити у колегіанта вміння рефлексії – самостійного аналізу своїх дій. При цьому слід врахувати, що мотивацію та потребу до пошукової інтелектуальної роботи треба ще виростити з природної допитливості, притаманною багатьом колегіантам.
Займаючись науково – дослідною роботою, колегіанты самостійно вибирають тематичне спрямування, вивчають теорію і методику науково – дослідної роботи, ведуть журнал спостережень, аналізують результати.

Робота з формування інтелектуальних умінь здійснюється, в основному, на уроках. Цьому сприяють і сучасні інтерактивні технології, такі як метод проектів, модульного навчання, майстерні і т. д. На першому етапі самостійні міні – дослідження на уроках використовуються як одна з форм контролю знань учнів, формування уміння використовувати загальні принципи наукового мислення. Для освоєння умінь дослідницької роботи основне навантаження лягає на лабораторний практикум, який є поєднанням експериментальної задачі, розрахункової частини і теоретичної роботи у вигляді формування наукової гіпотези та висновків і відображає основні етапи науково – дослідної діяльності. В якості творчих домашніх завдань хлопцям пропонується підготовка повідомлень, пошук відповідей на ті, чи інші питання, написання рефератів, складання кросвордів і питань для однокласників та молодших школярів. Набуті навички експериментальної роботи та освоєння принципів дослідницької діяльності знаходять свій подальший розвиток. Навчаючи школярів аналізу, синтезу, аналогії, знайомлячи їх з основними методологічними принципами такого роду діяльності (постановка проблеми, висунення гіпотези, теоретичне обґрунтування, аналіз експериментальних даних, висновки за досягнутими результатами), учитель готує учня до необхідності самостійної дослідницької роботи як найповнішої форми реалізації їх творчого потенціалу, саморозкриття і самореалізації. Другий етап Цілеспрямованої роботи по формуванню інтелектуальних умінь виходить за рамки уроку. Позаурочна робота учнів – сприятливий грунт для вирішення цих завдань шляхом проведення спеціальних курсів, практикумів, семінарів, індивідуальних і групових консультацій.

 

В структурі освітнього процесу учень проходить кілька рівнів дослідницької діяльності:
1. Репродуктивний, включає елемент входження в пошукову, науково-дослідницьку діяльність через систему конкурсів, олімпіад і т. д.

2. Емпірико-практичний, що включає ускладнений елемент проходження учня через систему екскурсій, колекціонування і т. д.

3. Дослідницький, експериментальний, що включає більш ускладнений елемент проходження учня через систему спецконкурсів, спецсемінарів.

4. Творчий, продуктивно – діяльнісний, що включає власне дослідницьку та експериментальну роботу, пов’язану з конструюванням, моделюванням та захистом своїх проектів.

Велику роль при проходженні третього і четвертого рівня відіграє наукове товариство, що є добровільним, науково – творчим об’єднанням колегіантів. Прагнучих удосконалювати свої знання в певній науковій галузі, розвивати свої інтелектуальні здібності, набувати вміння навчально-дослідної та дослідно – експериментальної діяльності.

Наукове товариство колегіантів – це своєрідна ділова гра, яка допомагає вирішувати багато завдань розвивального освіти: розкриває інтереси і схильності колегіантів до дослідницької діяльності, створює оптимальні умови для реалізації їх творчого потенціалу; підвищує престиж знань, загальної культури колегіантів, удосконалює вміння навчальної роботи; розвиває особистість колегіанта, формує систему і глибину знань, критичне мислення, збагачує соціальний досвід; вчить діловитості, вмінню долати труднощі, гідно переживати успіхи і невдачі; розширює контакт з колегіантами своєї та інших шкіл, створює умови для залучення у колективну пошукову діяльність колегіантів різних віків для їх спільної роботи з професійними дослідниками; пропагує досягнення сучасної науки, техніки, культури.
Робота наукового дослідницького товариства може проводитися в декількох напрямках:
1 напрямок – індивідуальна робота, що передбачає діяльність у двох аспектах:
– окремі завдання (підготовка разових доповідей, повідомлень, підбір літератури, наданням допомоги молодшим колегіантам при підготовці доповідей, усних повідомлень, виготовлення наочних посібників, допомога у комп’ютерному оформленні роботи та ін);
– робота з колегіантами за окремою програмою (допомога в розробці тем наукових досліджень, надання консультаційної допомоги та інше);

 

2 напрямок – групова робота (включає в себе роботу над спільними дослідницькими проектами, де нерідко необхідно використовувати інформацію з різних галузей знання);

3 напрям – масова робота – зустрічі з цікавими людьми, діячами науки і культури, спільна підготовка з вчителями предметних тижнів, шкільних олімпіад, участь у науково – практичних конференціях колегіуму, районних та міських заходів, дослідницьких експедицій.

Виконання таких робіт вимагає від колегіантів умінь працювати з науковою та науково-популярною літературою (у тому числі з першоджерелами), вільно орієнтуватися в інтернеті для пошуку потрібної інформації, критично зіставляти різні гіпотези і теорії, аналізувати наукові результати, вміти представляти їх графічно, будувати комп’ютерні моделі і проводити лабораторні дослідження, робити коректну статистичну обробку своїх матеріалів, вміти оцінювати межі застосування результатів. Можна говорити про те, що в сукупності все це розвиває інтелект, стимулює пізнавальну діяльність учнів, сприяє самостійного критичного осмислення наукових результатів, що так важливо для молодого дослідника, якого ми хочемо виховати вже в школі. Критерієм успішності діяльності наукового товариства учнів, є самовідчуття учня, комфортність перебування в школі, в якій йому допомагають самореалізуватися.

Науково – дослідницька діяльність за своєю структурою і завданням представляє
колегіантам найбільш сприятливі умови для розвитку дивергентного мислення, інтуїції, уяви; допомагає «запустити» механізм самоосвіти, самореалізації; створює високу мотивацію пізнавальної діяльності; формує риси творчої особистості, отримані знання та вміння допоможуть зорієнтуватися в подальшому житті і, безсумнівно, вплинуть на вибір професії.

З точки зору психологічної науки, науково – дослідна діяльність підвищує стресостійкість, сприяє емоційному благополуччю. Покращує комунікативні навички, розкриває творчі здібності, формує почуття відповідальності і самостійності.

Підводячи підсумок вищевикладеному, слід зазначити, що організація науково-дослідницької діяльності сприяє розвитку соціальної активності, розкриттю внутрішнього інтелектуального потенціалу особистості, а, отже, самоактуалізації.